Вчіть мови - це корисно для здоров'я
Ще півсторіччя тому вважали, що двомовність гальмує розвиток мовлення у дітей. З того часу світ став більш глобальним, людей, які живуть і виховують дітей в іномовному середовищі, - більше, та й багатомновною родиною, зрештою, вже нікого не здивуєш. Тим цікавіше, як двомовність впливає на формування дитячої психіки і підтримку ментального здоров'я в похилому віці.
Здатність розуміти та розмовляти декількома мовами - мультилінгвізм (або багатомовність) - не дуже часто зустрічається в сучасному суспільстві. Проте для суспільств традиційних багатомовність не була чимось надзвичайним. Як пише географ і культуролог Джаред Даймонд (відомий вітчизняному читачеві за книгою «Зброя, мікроби і харч») в статті для журналу Science, в невеликих традиційних спільнотах мультилінгвізм є скоріше правилом, аніж виключенням. В результаті досліджень серед жителів високогір'я Папуа-Нової Гвінеї Даймонд виявив, що кожен абориген може вільно спілкуватись щонайменше п'ятьма місцевими мовами, а деякі чемпіони здатні розмовляти одразу п'ятнадцятьма. Які наслідки для розвитку тягнуть за собою такі мовні здібності? Нещодавні дослідження показали, що діти, виховані в двомовному середовищі, володіють додатковими можливостями для розвитку когнітивних здібностей, а в похилому віці білінгвізм (здатність розмовляти двома мовами) може сприяти захисту від руйнівної дії такої відомої патології XXI століття, як синдром Альцгеймера, який за звичаєм ще кличуть старечим слабоумством.
До 1960-х років вважали, що вивчення другої мови з раннього дитинства гальмує розвиток мовленнєвих здібностей. Тогочасні дослідження показували, що двомовні діти виробляють мовленнєві функції з деякою затримкою у порівнянні з дітьми, які розмовляють лише однією мовою, а їх словниковий запас є меншим. На жаль, відлуння цієї позиції до цього часу володіють розумом людей, які за сферою своєї діяльності не пов'язані із сучасними лінгвістикою та психологією. Ці ранні дослідження не враховували таких суттєвих соціокультурних факторів як соціальний рівень батьків або можливість відвідувати школу. Сучасні дослідження підтверджують, що двох- та одномовні діти володіють схожими пізнавальними можливостями. Більше того, дослідження чітко вказують на те, що двомовні діти радше володіють перевагами у порівнянні з дітьми, які з найперших днів чують лише одну мову.
Чим пояснюється сприятливий вплив багатомовності? Наш мозок безперервно виконує обробку величезної кількості сигналів, які надходять з оточуючого світу. Цими сигналами можуть бути різноманітні шуми, знаки, запахи, зорові образи, тощо, плюс наші несвідомі відчуття, які ми отримуємо, наприклад, від рецепторів м'язів. Для того, щоб вдало зробити хоч щось в цьому океані інформації, який обвалюється на нас, мозок має відкласти обробку 99% сигналів, які надходять, та прийняти рішення, ґрунтуючись лише на 1%, які він здатен обробити. При цьому вибір цього вирішального 1% постійно змінюється та прямо не залежить від зовнішніх умов. Така «вибіркова увага» включає в себе ряд фізіологічних процесів, які мають місце в передлобній ділянці кори головного мозку, і завершується самою дією. Навчання «вибірковій увазі» та її тренування відбуваються особливо інтенсивно в перші п'ять років нашого життя.
Люди, які розмовляють декількома мовами, кожного разу стикаються з більш складним завданням вибору. Людина, яка володіє лише однією мовою, почувши певний набір звуків, порівнює його з тими, що зберігаються в його пам'яті, і ідентифікує слово, виходячи всього з одного наявного в його розпорядженні словникового «сховища». А людині, яка знає декілька мов, доводиться використовувати для розпізнання слів декілька різних «сховищ». Наприклад, людина, яка розмовляє іспанською та італійською, почувши звукову фонему «burro», інтерпретує її як таку, що означає «віслюк», якщо розмова йде іспанською, і, відповідно, як «масло», якщо використовується італійська. Якщо людина розмовляє декількома мовами, вона постійно тренує свою функцію «вибору», використовуючи різноманітні «бази даних», які зберігаються в його пам'яті.
Недавні дослідження оцінюють здатність до «вибіркового розуміння», використовуючі спеціально розроблені ігрові тести зі змінними правилами. Наприклад, дітям демонструють набір карток, які містять лише два малюнки - або заєць, або корабель, але всі вони додатково пофарбовані або в блакитний, або в червоний колір, і до того ж можуть мати зірочку. Завдання полягає в тому, що картки із зірочками мають бути відсортовані за кольором, а без зірочок - за сюжетом малюнка. Виявилось, що за умов незмінних правил (наприклад, сортування за кольором) як мономовні, так і двомовні діти однаково успішно виконували поставлене завдання. Проте при зміні правил (коли необхідно враховувати наявність зірочки) діти, які розмовляють лише однією мовою, адаптуються до «перемикання» з більшими труднощами. Це, звичайно, не означає, що успіх в таких ігрових задачах обов'язково перетвориться на життєвий успіх, але маємо визнати, що наше життя наповнене такою кількістю «помилкової» інформації, а правила в ній змінюються так часто, що здатність впоратися з цим - досить корисна навичка.
Особливу цікавість викликають дослідження, присвячені вивченню когнітивних функцій у зовсім малих дітей, які ще не почали розмовляти. Дослідники Ковак і Мелер порівнювали одномовних дітей і так званих двомовних з колиски, тобто дітей, які з самого народження чують дві мови, через те що кожен з батьків в такій родині розмовляє з ними власною мовою. Вчені розробили цікавий сценарій експерименту: дітям пропонували слідкувати за фігурою ляльки, яка з'являлась на екрані комп'ютера з лівого боку. За декілька секунд до появи фігури дитина чує визначений набір складів, спеціально підібраний так, щоб він не асоціювався ні з яким словом (тобто беззмістовний, наприклад, «ло-ло-вю»). Протягом дев'яти спроб дітей (як одномовних, так і двомовних) навчали дивитись на лівий бік екрану після того, як почують набір складів. На наступному кроці дослідники змінили правила: лялька з'являлась на правому боці екрана, а її появі передував схожий із першим, але відмінний набір складів («ло-вю-ло»). Виявилось, що двомовні діти забувають перший експеримент і протягом шести спроб навчаються дивитись на правий бік екрана, тоді як одномовні діти не справляються з новим завданням навіть після дев'ятьох спроб. Експеримент показує, що часте і непередбачуване «перемикання», яке відбувається, коли до дітей звертаються двома мовами, тренує двомовну дитину бути готовою до зміни правил.
Багатомовність, втім, проявляє свій вплив не лише в дитячому віці. Результати досліджень Бялисток, Крейка і Фрідмена, опубліковані в журналі Neuropsychologia, свідчать про сприятливий ефект, який багатомовність чинить на людей похилого віку, які страждають хворобою Альцгеймера. Статистична обробка історій хвороб канадців похилого віку з припущеним діагнозом «синдром Альцгеймера» продемонструвала, що двомовні пацієнти захворюють в середньому на п'ять років пізніше в порівнянні з однаковими за усіма іншими параметрами одномовними пацієнтами, що суттєво подовжує тривалість їхнього життя. Чому це відбувається? Постійне тренування мозку призводить до розвитку різних систем нашого організму, тоді як їх «забування» поступово призводить до втрати функцій. Саме на цьому принципі побудовані спортивні тренування, і саме через це людям похилого віку рекомендують грати в інтелектуальні ігри на кшталт бриджу або судоку. З цієї точки зору спілкування двома мовами стає самим постійним і дієвим тренуванням мозку. Свідомо чи несвідомо така людина мусить безперервно відповідати на запитання: «Чи маю я думати, говорити та інтерпретувати почуті звуки відповідно до правил і фонетики мови А чи мови В?»
Втім, для лінгвістів залишається ще багато запитань, на які дуже б хотілось отримати відповіді. Наприклад, чи додає кожна додаткова мова, якою ви розмовляєте, чергові п'ять років життя? І якими будуть результати, якщо другу мову ми вивчаємо не від народження, а в шкільному віці? І багато інших запитань, відповіді на які будуть цікавими не лише вузькій науковій спільності, але й усім батькам, зацікавленим в оптимальному розвитку власних дітей.