Історія медіа-технологічних страшилок
Занепокоєння стосовно інформаційного перенавантаження є таким само старим, як і сама інформація, і кожне покоління переписувало визначення небезпечних впливів технології на розум та мозки. З історичної перспективи найбільше вражає не розвиток соціальних страхів, а їх схожість, від сторіччя до сторіччя, до тієї точки, де вони виникають знову, змінивши мало що, - за виключенням ярлика.
Поважний швейцарський вчений Конрад Ґеснер (Conrad Gessner), мабуть, був першим, хто забив на сполох щодо наслідків інформаційного перенавантаження. В епохальній книзі він описав, як сучасний світ приголомшує людей інформацією, і зазначив, що надмір інформацій є таким, що «спантеличує та завдає шкоди» розуму. Тепер засоби масової інформації вторять його застереженням, розповідаючи про безпрецедентні ризики життя в «завжди увімкненому» цифровому середовищі. І неважливо, що Ґеснер, зі свого боку, жодного разу не використовував електронної пошти та анічогісінько не знав про комп’ютери. Ні, він не був технофобом, а просто помер ще 1565 року. А його попередження стосувалися, як тоді здавалося, некерованого потоку інформації, якій надала волю друкована преса.
Ці страхи простягаються до самого народження письменності. Проводячи паралелі з сучасними застереженнями щодо зловживання технологіями з боку дітей, можна згадати, як Сократ звучно заперечував проти писемності, бо вона «створюватиме в душах учнів забудькуватість, оскільки вони не користуватимуться своєю пам’яттю». Він також розмірковував про те, що діти не можуть відрізнити фантазію від реальності, тому батькам слід дозволяти їм слухати корисні алегорії, а не «неналежні» казки, а інакше їх розвиток зіб’ється зі шляху. З того часу застереження Сократа повторювали безліч разів: старше покоління застерігає щодо впливу нових технологій та ллє сльози через те, що суспільство відмовляється від тих медіа технологій, з якими виросло воно, явно забуваючи, що і ці технології також вважалися шкідливими, коли впроваджувалися вперше.
Тривоги Ґеснера стосовно психологічного напруження постали тоді, коли він приступив до задачі створення індексу всіх книжок, що були доступні в XVIсторіччі, який зрештою було опубліковано під назвою Bibliothecauniversalis. Подібні проблеми постали і в XVIIIсторіччі, коли більш звичними стали газети. Французький державний діяч Мальшерб (Malesherbes) протестував проти звички отримувати новини з друкованих сторінок, аргументуючи це тим, що це соціально ізолює читачів та віддаляє їх від духовно піднесеної групової практики отримання новин з церковної катедри. Сто років потому, коли писемність стала звичною та повсюди постали школи, буркуни повернули проти освіти, стверджуючи, що вона є неприродною та несе ризики для психічного здоров’я. Медичний журнал «Sanitarian» 1883 року писав, що школи «виснажують мозки та нервову систему учнів складними та чисельними уроками та руйнують їх тіла тривалим ув’язненням». В той час медичною спільнотою надмірне навчання вважалося головною причиною божевілля.
Коли з’явилось радіо, нам відкрилося ще одне лихо, яке загрожувало молоді: бездротовий зв'язок було звинувачено у відволіканні дітей від читання та зменшенні успішності в школі, які, в свою чергу, на той час вже вважалися цілком належними та корисними. 1936 року музичний журнал «Gramophone» повідомляв, що діти «набули звички розподіляти увагу між нудною підготовкою домашніх завдань та непереборним захопленням від гучномовця», та описував, як радіопередачі порушували рівновагу вразливого дитячого розуму. Телебачення також спричинило широке занепокоєння: історик медіа Елен Вортелла (EllenWartella) відзначає, як «опоненти озвучували застереження щодо того, як телебачення може зашкодити радіо, спілкуванню, читанню та моделям сімейного життя, призводячи до подальшої вульгаризації американської культури».
В кінці XXсторіччя в наших домівках з’явилися персональні комп’ютери, Інтернет став глобальним явищем, і майже ті ж самі тривоги широким кроком пройшлися шокуючими заголовками: CNN сповіщала, що «Електронна пошта шкодить IQ більше за травку», «Telegraph» – що «Twitter та Facebook можуть зашкодити моральним чеснотам» та «Покоління Facebook та MySpace не може створювати стосунки», а «Daily Mail» написала нотатку про те «Як використання Facebook може збільшити ризик захворювання на рак». За цими історіями не стоїть жодного клаптику фактажу, але подібні заголовки викликають ажіотаж по всьому світу, оскільки вони є відлунням наших теперішніх страхів нових технологій.
Ці страхи також з’явилися і в актуальних статтях в більш серйозних публікаціях: впливова стаття Ніколаса Кара (NicolasCarr) «Чи робить Google нас дурними?» для «Atlantic» наводила на думку, що Інтернет підриває нашу увагу та притуплює розсудливість; стаття в лондонській «Times» «Попередження: перенавантаження на мозки» розповідала, що цифрові технології шкодять нашій здатності співпереживати, а нотатка в «NewYorkTimes» під заголовком «Спокуса даних: чи приводить вона до звикання?» підіймала питання чи можуть технології викликати синдром порушення уваги. Всі ці статті мають одну спільну особливість – вони не посилаються на жодне дослідження стосовно того, як технології впливають на розум та мозок. Вони розповідають анекдоти про людей, які вірять, що не можуть більше сконцентруватися, публікують розмови зі вченими, які займаються частково дотичними роботами, – ось і все. Уявіть собі, якщо б ситуація в Афганістані описувалася б схожим чином. Ви могли б написати 4000 слів для провідного видання навіть не згадуючи відповідних фактів про війну. Замість того ви б обґрунтовували ваші тези на думках ваших друзів та знайомого з вулиці, який торгує шаурмою. Насправді він з Туреччини, але це майже одне й те саме, чи не так?
Дуглас Адамс
Між іншим, існує чимало досліджень, які прямо протирічять цим висновкам. Сучасні дослідження наводять на думку, що не існує прямих доказів того, що Інтернет викликає розумові проблеми. Навпаки, дані показують, що люди, які використовують сайти соціальних мереж, насправді схильні мати більш насичене життя в офлайні,в той час як ті, хто грає в комп’ютерні ігри, - є кращими, ніж «негравці», в засвоєнні та реагуванні на інформацію без втрати точності або підвищеної імпульсивності. На відміну від цього, зібрані за численні роки свідчення показують, що надмірний перегляд телебачення насправді негативно впливає на наше здоров’я та нашу здібність до концентрації. Але ми майже ніколи вже не чуємо про такі дослідження тому, що телебачення вже застаре, тоді як технологічна «страшилка» має бути сучасною, а свідчення про те, що щось є безпечним, не підвищують градус в порядку денному ЗМІ, які хочуть шокувати та лякати публіку.
Письменник Дуглас Адамс (DouglasAdams) зазначав, що технологія, яка існувала, коли ми були народжені, здається звичайною, будь-що, що з’явилося до того, як нам набігло 35, є захоплюючим, а все те, що йде після того, зустрічається нами із підозрою. Мова не йде про те, що всі нові технології є нешкідливими, і дійсно мають відбутися важливі обговорення того, як нові розробки впливають на наше тіло та розум. Але історія показала, що ми нечасто розглядаємо ці впливи якимось іншим чином, окрім як в найбільш поверхневих термінах, оскільки наші підозри беруть над нами гору. З ретроспективи обговорення того, чи навчання отуплює мозок або чи газети шкодять устрою суспільства, здаються дивними, але наші діти, без сумніву, відчуватимуть те саме стосовно технологічних побоювань, які ми плекаємо зараз. І пройде небагато часу, коли вони самі почнуть все з початку.
