Неолібералізм поцупив наш словник

Світлина: http://research-methodology.net

Стаття Дорін Мессі (Doreen Massey) більше присвячена висвітленню викривлень в сучасній світовій економіці, але робить принциповий акцент на тому, що через гонитву за грошима звичайні слова втрачають свій колишній сенс, а повернення первинного значення слів може змінити наше уявлення про економіку.

Нещодавно під час відвідування художньої виставки я мала цікаву розмову з одним молодим чоловіком, найнятим галереєю. Коли він повернувся, щоб піти, я побачила, що на спині його футболки було написано «customer liaison» - «підтримка споживачів». Я дуже засмутилась. Здалось, що вся наша розмова деяким чином змарніла, моє враження від неї впало до рівня чергової комерційної справи. Моє ставлення до галереї і до людини, з якою я мала розмову, стало на рівень механічного ринкового обміну.

Послання, на якому ґрунтується використання терміну «споживач» для настільки великої кількості різновидів людської діяльності, полягає в тому, що у всіх, майже у всіх, наших щоденних діях ми поводимо себе як покупці на ринку, і ця істина була запроваджена не випадково, а шляхом управлінських вказівок і безкомпромісного перейменування інституційних практик. Обов’язкова вправа з «вільного вибору» - сімейного лікаря, лікарні, школи для дітей – в такому випадку стає уроком соціальної ідентичності, який при кожній наході підтверджує нашу ідентичність як споживачів.

Це значуща ознака способу, яким неолібералізм став частиною нашого повсякденного розуміння життя. Словник, який ми використовуємо, щоб говорити про економіку, насправді є політичною конструкцією.

Цікавий аргумент на користь гіпотези Сепіра-Уорфа знайшов американський бігевіоральний економіст Кейт Чен: його дослідження показують, що народи, в мові яких відсутня категорія майбутнього часу, більш схильні до заощаджень.

«Чи може мова впливати на здатність робити заощадження?»

Інше слово, яке підсилює неоліберальний здоровий глузд – це «зростання», яке в наш час приречене бути єдиною метою нашої економіки. Створювати зростання і потім (можливо) перерозподіляти певну його частину стало метою як неолібералізму, так і соціал-демократії. В своєму приблизному формулюванні це тягне за собою надання умов для ринкового сектору, щоб продукувати зростання, і прийняття того, що це призведе до нерівності, а потім - сподівання на перерозподіл деякої частини цього зростання, щоб допомогти виправити нерівність, яка виникла внаслідок його утворення.

Це, звичайно, не зовсім не сприяє тому, щоб поставити під сумнів механізми утворення нерівності під час ринкового обміну як такі, і це також означає, що головні акценти боротьби занадто часто ставили виключно на проблемах перерозподілу. Більше того, сьогодні ми живемо з негативною реакцією навіть щодо обмежених здобутків перерозподілу, які були здобуті соціал-демократією. Не дивлячись на все це, зростання все ще розглядається в якості рішення наших проблем.

Друга причина, з якої наше сучасне уявлення про створення багатства і наша схильність до його зростання, мають бути підставлені під сумнів, полягає в наших зв’язках з планетою. Шкода для довкілля, яка виникає через гонитву за зростанням, загрожує призвести до катастрофи, свідками натяків на яку ми вже є. І третій – і, певно, найбільш важливий – недолік такого підходу полягає в тому, що збільшене багатство, особливо виміряне в стандартних монетарних термінах сьогодення, має мало дійсних наслідків для відчуття благополуччя людей, якщо існує достатнє забезпечення основних потреб. Розглядаючи «зростання» в цих термінах, як засіб для реалізації життєвих цілей і бажань людей, економіка переслідує химеру.

Замість постійної гонитви за зростанням, чи не можемо ми врешті спитати: «Задля чого існує економіка? Чого ми хочемо від неї?»

Наші сучасні уявлення наділяють ринок і його споріднені форми особливим статусом. Ми думаємо про «економіку» в термінах природних сил, в дію яких ми час від часу втручаємось, а не в термінах всієї різноманітності соціальних зв’язків, які потребують певної координації.

Якими б надзвичайними персональними та тактичними якостями не міг похвалитися Жозе Моурінью, неважко побачити, що саме знання багатьох мов надало йому можливість працювати поряд зі знаними тренерами і здобувати відповідну майстерність.

«Знання мов як запорука успіху Жозе Моурінью»

Таким чином, наприклад, «роботу» ми розуміємо в дуже вузькому сенсі, як знаряддя для чогось. В той час як лише дії, виконувані за гроші, розглядаються як такі, що належать до «економіки», велика частина неоплачуваної праці, виконуваної, наприклад, в родинах і локально, залишається неврахованою і неоціненою. Нам слід переглянути цю звичну категоризацію економіки як простору, в який люди входять з метою неохоче виконувати непривабливу і неприємну «роботу» в обмін на матеріальну винагороду, яку вони можуть використовувати на споживання.

Це погляд, який невірно розуміє те, де в людському житті знайти задоволення і втіху. Зазвичай робота є (і, звичайно, має бути) суттєвим джерелом втіхи в людському житті. І вона має (або могла б мати) в своїй суті моральні і творчі (або естетичні) цінності. Переосмислення роботи могло б допомогти нам більш творчо підійти до розгляду як соціальних зв’язків роботи, так і до розподілення праці в суспільстві (включаючи краще розподілення стомливої роботи і навичок).

Існує багато інших прикладів в нашому економічному словнику, які дуже рідко розглядаються критично, наприклад, ціла в’язка термінів, зосереджених довкола інвестицій і витрат, термінів, які несуть приховані моральні конотації. Інвестиція означає дію, навіть жертву, яка робиться заради кращого майбутнього. Вона призводить до майбутнього позитивного наслідку. З іншого боку витрата здається лише видатком, затратою, тягарем.

Понад усе нам потрібно повернути економічний словник в політичну площину, і піддати сумніву в першу чергу сам спосіб, яким ми думаємо про економіку. Для того, щоб вигадати щось нове, не кажучи вже про те, щоб запровадити його, нам потрібно цілком і повністю переглянути наш сучасний економічний «здоровий глузд».

Джерело: Guardian
Ліцензія: copyright ©

Інші статті

Ступені збереженості мов: класифікація убезпечених і зникаючих мов
Американський філолог Майкл Краус пропонує класифікацію мов за ступенем їх збереженості >>>
Дональд Трамп, Великий мур і іспанська мова
Завдяки Дональду Трампу іспанська мова в Сполучених Штатах несподівано може стати знаряддям непокори. >>>
Хакару: програма захисту зникаючої мови в Перу
Колись в Перу було 84 мови, сьогодні - 47. Після іспанської найвживанішою є кечуа - мова інків. Інші мови постають перед загрозою зникнення. >>>
Збереження мов корінних народів Арктики
Північні мови демонструють унікальний зв'язок із середовищем. Існує причина, чому один з діалектів саамської мови має 318 слів для снігу. >>>
Маньчжурська мова: колишня мова імперії Цін у бортьбі за виживання
Попри зусилля влади в Китаї мову сібо спіткала спільна доля багатьох мов світу: зменшення кількості мовців і перспектива зникнення. >>>
Ісландська мова під загрозою: варіанти майбутнього
Деякі лінгвісти вважають, що існує велика ймовірність, що ісландська мова програє двобій з англійською. >>>
Мова кечуа: чому можуть навчити зусилля з її порятунку?
В регіоні Анд Південної Америки боротьба мови кечуа може надати потенціальні уроки для інших мов, яким загрожує небезпека зникнення. >>>
Чому більшість мов мають так мало слів для запахів?
Можливо, ви помічали, що наша мова має мало слів для опису запахів. Які причини цього, і чи існують мови, багатші на слова для запахів? >>>
Як менська мова зникла, а потім відродилась із мертвих
В 2009 році менська мова була визнана зниклою. Сьогодні понад 1800 людей стверджують, що говорять, читають і пишуть менською. >>>
Сінгліш. Змішана диво-мова Сінгапуру
Офіційною мовою Сінгапуру є англійська, проте на практиці багато людей розмовляють змішаною мовою, яку називають «сінгліш». >>>