Відносно кажучи: чи впливають наші слова на те, як ми думаємо?

Світлина: http://www.flickr.com/photos/agelakis/

Жозефін Лівінґстон (Josephine Livingstone), аспірант університету Нью-Йорка, в статті для англійської газети The Guardian популярно розповідає про сутність і історію розвитку гіпотези Сепіра-Ворфа, або принципу лінгвістичної відносності, згідно з яким мова, якою розмовляє людина, впливає на її світосприйняття.

Невдовзі після новорічної ночі я сиділа в берлінському аеропорту, схопившись за голову. Довкола мене очікували ще декілька клієнтів компанії EasyJet, неуважно слухаючи голос німецькою, що лунав з гучномовця. Один з моїх виснажених співвітчизників повернувся до іншого і сказав: «Вони розмовляють так, наче постійно чимось незадоволені, чи не так? Якщо весь час розмовляти цією мовою – то це неодмінно має якось вплинути на твій мозок».

Думка про те, що мова, якою ви говорите, впливає на спосіб, в який ви мислите, здається доволі очевидною, як одна з тих речей, які ви припускаєте. Розмовляйте весь день французькою – і ви почнете думати елегантно; розмовляйте весь час шведською – і почнете по-справжньому добре ставитись до оподаткування. Але який насправді зв'язок між тим, що відбувається у вас в голові, і словами, які ви використовуєте? Якщо, скажімо, у шведів не було б слова для оподаткування (а воно існує, це beskattning) чи були б вони здатні його собі уявити?

Принцип лінгвістичної відносності іноді називають гіпотезою Сепіра-Ворфа, або ворфіанізмом, на честь мовознавця, який зробив його відомим, - Бенджаміна Лі Ворфа. Якщо коротко, Уорф вважав, що мова впливає на думку. В своєму ессеї «Science and Linguistics» («Наука і мовознавство»), виданому в 1940 році, під впливом фізики Айнштайна, Ворф описав свій «новий принцип відносності, згідно з яким всі спостерігачі не скеровуються одними й тими самими речовинними доказами до однієї й тієї самої картини світу, якщо тільки їх лінгвістичне підґрунтя не є подібним». Його дослідження показали, що носії різних мов, в наслідок відмінностей між цими мовами, відрізняються один від одного за пізнавальною здатністю.

Гіпотеза Ворфа – це одна з тих частин наукової думки XX сторіччя, які відразу вкарбовувались в культуру і потім проходили цікавою траєкторією, то здобуваючи прихильність академічної науки, то втрачаючи її. Чи чули ви колись про народ, який «не має концепції часу»? Про слова інуітів для позначення снігу? Це все – від Ворфа.

Цікавий аргумент на користь гіпотези Сепіра-Ворфа знайшов американський бігевіоральний економіст Кейт Чен: його дослідження показують, що народи, в мові яких відсутня категорія майбутнього часу, більш схильні до заощаджень.

«Чи може мова впливати на здатність робити заощадження?»

Народом, що не знав часу, були хопі, плем’я корінних американців, яке живе в північно-східній Арізоні. Ворф стверджував, що вони не мають ніяких слів для часу – ані прямого перекладу для самого іменника «час», ані граматичних конструкцій, що вказують на минуле чи майбутнє, – а відтак вони не можуть осмислити його. Вони відчували реальний світ у фундаментально інший спосіб. Ця думка викликала у людей захоплення: робота Ворфа стала популярним «знанням», але її правдоподібність слабшала від 60-х рокі. До кінця 80-х мовознавець Еккегарт Малоткі (Ekkehart Malotki) опублікував дві величезні книги двома мовами, спростовуючи історію про «хопі без часу».

Сьогодні заяви на кшталт тих, що проголошуються Ворфом і моїми супутниками в аеропорту, миттєво викликають у мене підозри. Якщо теорія Уорфа звучить для вас трошки дивною, дещо неполіткоректною, то, ймовірно, ви – палкий ліберал, як я; якщо ж ви погоджуєтесь з нею цілковито (що іноді називають «сильною» версією гіпотези), то ви приписуєте людям з різномовних спільнот повністю відмінний внутрішній спосіб життя. Що звучить… ну, як расизм. Думка про те, що люди, які розмовляють якоюсь конкретною мовою, нездатні до певних різновидів мислення, інстинктивно викликає відразу.

З самого початку наукова перевірка гіпотези Ворфа, як здалось, довела її хибність. Його думка про те, що люди не можуть осягти реальні сутності, для яких в них не існує слів, просто не має сенсу: якби це було правдою, яким чином ми б взагалі могли щось вивчити? Ми не народжуємось зі словами для всього, що розуміємо.

Ворф належав іншому часові: його дослідження виходили з більш давніх традицій мислення, які розглядали мову як таку, що втратила зчеплення з культурою. В XVIII і XIX століттях такі науковці як Вільгельм фон Гумбольдт вважали, що мова культури містила в собі її ідентичність, до такого ступеня, що різні мови представляють повністю відмінні світогляди. Кінець XIX століття був золотим часом уявлення про те, що культура білих людей була об’єктивно найкращою, тому можна побачити, звідки насправді «стирчать роги» подібних теорій.

Втім, якщо звернути увагу на те, що Ворф виходив і з зовсім інших міркувань, то він виявиться справді прогресивним вченим. Як член більш ширшої групи американських мислителів (поряд з антропологом Францом Боасом й іншими) на початку XX століття, Ворф відкидав думку про біологічні відмінності між народами. Підкреслюючи культурний релятивізм, він одночасно робив наголос на зумовлених відмінностях між ними. В наш же час взагалі важко читати про будь-які акценти щодо відмінностей між людьми без дещо підведеної брови – і також цілком слушно.

Коли мовознавці, такі як Ноам Хомський, почали переосмислювати те, що означає «вчити людську мову», мовознавці загалом відійшли від релятивістських поглядів на кшталт уорфовських до більш універсалістського підходу, в рамках якого вчені намагались віднайти загальні мовні закони. Проте з 80-х років дослідження мовної відносності знову розквітли, хоч і в більш витончений, обережний спосіб.

Наші сучасні уявлення наділяють ринок і його споріднені форми особливим статусом. Ми думаємо про «економіку» в термінах природних сил, в дію яких ми час від часу втручаємось, а не в термінах всієї різноманітності соціальних зв’язків, які потребують певної координації.

«Неолібералізм поцупив наш словник»

Вивчення взаємозв’язку між мовою та сприйняттям кольорів – це одна з найбільш вражаючих областей цих досліджень, не в останню чергу через те, що всі люди належать до одного біологічного виду, а отже бачать однаковими очами і, відповідно, розбіжності у визначенні кольорів мають пояснюватись чимось іншим. В 1969 році Брент Берлін (Brent Berlin) і Пол Кей (Paul Kay) опублікували книгу «Basic Color Terms: Their Universality and Evolution» («Основні терміни для кольорів: їх універсальність і еволюція») в якій вони доводили, що існують правила, згідно з якими позначають кольори всі люди: існує 11 основних категорій кольорів, а якщо їх менше, то вони додаються у відповідному порядку (чорний і білий; потім чорний, білий і червоний; потім чорний, білий, червоний і зелений або жовтий).

Дослідження, які підтримують релятивістській погляд, включають вивчення способу, в який намібійський народ хімба поділяє кольори лише за 5 категоріями. Ці категорії вам повністю зрозуміти або відтворити, судячи з усього, буде важко: наприклад, і zuzu, і buru включають відтінки синього. Це розподілення відтінків за групами, здається, впливає на те, скільки часу потрібно людям народності хімба, щоб вказати на відмінність між кольорами, які можуть виглядати дуже різними для вас, але які називаються однаково у них.

Універсалістська і релятивістська школи вже не настільки гостро протистоять і відрізняються одна від одної, і можна сподіватися, що ідеологія все менше проникає в академічні дослідження. Моє упередження щодо принципу лінгвістичної відносності є особистим і зумовлене іншими моїми переконаннями відносно оточуючого світу. Мовознавство – це тонка царина науки, що стає ще більш витонченою, і робити припущення – річ невдячна.

Лінгвістична відносність – це тема, якою люди цікавитимуться завжди, позаяк вона безпосередньо зачіпає спосіб, в який ми взаємодіємо зі світом і спілкуємось один з одним. Але якщо ви – один з тих хлопців, що сиділи біля мене в аеропорті, вам необхідно зрозуміти натяк від хімба: ви розглядаєте речі лише в чорному та білому.

Джерело: The Guardian
Ліцензія: copyright ©

Інші статті

Еускара, мова басків, - найзагадковіша мова Європи
Баскська мова - привід гордості народу басків. Приблизно 700 000 з них, або 35% баскійського населення, розмовляють нею в наш час. >>>
Ступені збереженості мов: класифікація убезпечених і зникаючих мов
Американський філолог Майкл Краус пропонує класифікацію мов за ступенем їх збереженості >>>
Дональд Трамп, Великий мур і іспанська мова
Завдяки Дональду Трампу іспанська мова в Сполучених Штатах несподівано може стати знаряддям непокори. >>>
Хакару: програма захисту зникаючої мови в Перу
Колись в Перу було 84 мови, сьогодні - 47. Після іспанської найвживанішою є кечуа - мова інків. Інші мови постають перед загрозою зникнення. >>>
Збереження мов корінних народів Арктики
Північні мови демонструють унікальний зв'язок із середовищем. Існує причина, чому один з діалектів саамської мови має 318 слів для снігу. >>>
Маньчжурська мова: колишня мова імперії Цін у бортьбі за виживання
Попри зусилля влади в Китаї мову сібо спіткала спільна доля багатьох мов світу: зменшення кількості мовців і перспектива зникнення. >>>
Ісландська мова під загрозою: варіанти майбутнього
Деякі лінгвісти вважають, що існує велика ймовірність, що ісландська мова програє двобій з англійською. >>>
Мова кечуа: чому можуть навчити зусилля з її порятунку?
В регіоні Анд Південної Америки боротьба мови кечуа може надати потенціальні уроки для інших мов, яким загрожує небезпека зникнення. >>>
Чому більшість мов мають так мало слів для запахів?
Можливо, ви помічали, що наша мова має мало слів для опису запахів. Які причини цього, і чи існують мови, багатші на слова для запахів? >>>
Як менська мова зникла, а потім відродилась із мертвих
В 2009 році менська мова була визнана зниклою. Сьогодні понад 1800 людей стверджують, що говорять, читають і пишуть менською. >>>