"Даогопак: Анталійська гастроль"
Наразі вже можна стверджувати, що спільна робота сценаристів Максима Прасолова і Олега Колова та художника Олексія Чебикіна досягла успіху: герої книги стали улюбленцями публіки, і більшу частину накладу, який склав 5000 примірників, вже розпродано. В мережі можна знайти чимало рецензій на книгу, але їм бракує головного - погляду на "Даогопак" як на мальовану історію, якою він, власне, і є. Спробуємо виправити цей недолік.
Книга розповідає про те, як козаки Олесь Скоровода, Лінивий Тарас і бандурист Мозговий під виглядом театральної групи пробираються до Анталії з метою звільнити з полону козаків, які раніше були полонені турками і працюють в підземеллі нового султанського палацу. По дорозі запорізьки козаки стикаються з іншими героями, і зрештою опиняються в центрі заколоту в султанському палаці.
Жанрово "Даогопак" можна віднести до фантазійного стімпанку (особливо гостроязикі "теоретики", із натяком на національну спрямованість мальованої історії, вже встигли вигадати новий піджанр - "салопанк"): події відбуваються в часи могутності Запорізької Січі за участю козаків, найманих вбивць, чиновників, військових й інших персонажів, які використовують не лише технології тієї епохи, але й повітряні кулі, різноманітні більш передові механічні пристрої (так, один з героїв-козаків підсилює себе механічним екзоскелетом), а подекуди і магію. Є тут навіть тварини, що говорять.
Людині, незнайомій з відповідними літературними прийомами, все це може здатись недоречним чи незрозумілим, але загалом змістовна частина твору виглядає цілком органічно, можливо, окрім єдиного моменту, коли в Стамбулі козаки показують митникам скриню з артистичним знаряддям, серед якого знаходяться літак і автомат Калашнікова. В цей момент виникає "розрив шаблону", читач нагло вилітає зі вже сформованого фантастичного середньовічного світу в звичне сьогодення, і плавна течія оповіді розривається. Зрозуміло, що це певний авторський гумор, але це єдиний випадок, коли він виглядає недоречним і навіть шкідливим для загальної картини, в усіх інших випадках він справді є яскравим і викликає щиру посмішку, являючи собою одну з родзинок графічного роману.
Книга містить 62 сторінки і близько 400 кольорових малюнків. В стилі виконання людських характерів художником відчувається вплив європейських bandes dessinées і японської manga, що можна вважати перевагою, адже на відміну від механічних і безликих супергероїв американських коміксів герої українського художника живі, яскраві і людяні.
Не заперечують впливу на власну роботу європейських мальованих історій і самі творці; більше того, самі претендують на створення аналогічних знакових персонажів в Україні. Так, в інтерв'ю Kyiv Post Олег Прасолов провів паралель з відомими у Франції і далеко поза її межами героями Астеріксом і Обеліксом: "Гали - це гордість Франції. Кожна родина, чи то французького походження, чи то іммігранти, має книгу про світ відомого Астерікса. Я хочу дати своїй нації героїв, якими можна пишатись".
Небайдужий до європейських мальованих історій читач помітить схожість не лише головних героїв, але й деяких другорядних персонажів: наприклад, начебто злі, але одночасно і симпатичні, асассіни Хасан і Ахмет дуже нагадують іншу нерозлучну пару - детективів Дюпона і Дюпонна з широко відомих мальованих історій про Тентена бельгійського художника Ерже. Та й наявність звірів, які безперервно супроводжують героїв-людей і, як правило, розуміють людську мову, характерна саме для європейської школи і бере свій початок ще в роботах Алена Сен-Огана (1895-1974), в яких присутній пінгвін Альфред (на честь нього навіть спочатку було названо премію міжнародного фестивалю коміксів в Ангулемі).
Що стосується впливу манги, то важко не помітити характерний стиль зображення людських облич. На жаль, з японського стилю в "Даогопак" перейшов і один суттєвий недлоі, а саме певне нехтування фоном кадрів. Зрозуміло, що, по-перше, це характерно для обраного способу передачі вмісту, і, по-друге, більша деталізація оточення в кадрі потребувала б значних зусиль, проте іноді відсутність оточення як такого дещо спантеличує. Для прикладу, порівняймо "Даогопак" з відомими польськими коміксами про Клякса.
Помітно, що сцена, створена польською художницею Шарлотою Павель, дає суттєвий бонус в сприйнятті матеріалу (про значно вищу якість фарбування у Павель говорите не будемо, адже використання комп'ютерів для накладення кольору на малюнки - це реалії сьогодення, яки варто сприймати як даність). Беручи до уваги анонсовані продовження роботи (а до виходу заявлені 2 і 3 частини, «Даогопак: Шляхетна любов» і «Даогопак: Таємниця Карпатського мольфара»), хотілося б, щоб автори приділили цьому елементу мальованих історій хоча б трошки більше уваги.
Цікаво, що найбільше нарікань у читачів викликали не вказані вище недоліки змісту чи форми, а... ціна книги, яка починається від 140 гривень з копійками (Книгарня Є ; для порівняння, на сайті видавництва Nebeskey - 150 гривень, на Фотомаг - майже 170). Можливо, вона і справді могла б бути меншою, наприклад, за умови використання не глянцевого, а матового паперу, проте варто розуміти, що "Даогопак" зроблено справді в кращих традиціях європейських графічних романів (товста палітурка, якісний друк, великий формат), а тому ціна книги, за великим рахунком, віддзеркалює високу якість, а отже і собівартість.
В підсумку ми маємо оригінальний і дуже якісний продукт. Залишається сподіватись, що "Даогопак" протопче стежку й іншим вітчизняним графічним романам, а українська школа з часом посяде гідне місце в світовій індустрії мальованих історій. Тим більше, що видавництво Nebeskey не збирається зупинятись на роботі лише з "Даогопак", а планує друкувати й інші роботи українських майстрів дев'ятого мистецтва.