Кузини арабської мови вижили в Омані - проте чи надовго?
Я вважав, що арабська мова є єдиною мовою, рідною для Аравійського півострова. Коли я вивчав її студентом, дізнався, як давні граматисти створювали правила стандартної арабської з говірки пустельних арабів. І я думав, що мова Корану і класичної арабської літератури стала єдиною дитиною: я знав, що вона мала пращурів, проте не знав, що в неї є живі родичі.
Про те, що не все так просто, я дізнався багато років потому в Омані, коли подорожував з Мускату до південної провінції султанату Дофар, регіону, відділеного від столиці тисячею кілометрів переважно невиразної пустинної землі. Там я зустрів молодого чоловіка, який сказав мені, що розмовляє мовою, яка не є арабською. Коли я попросив розказати докладніше, він люб’язно, і на моє здивування, почав говорити мовою, яку називають шехрі, що є лінгвістичною рідкістю, якою розмовляють декілька тисяч людей в цій частині Аравійського півострова. Вона звучала зовсім несхоже на арабську. Здалося, що він був задоволений моїм здивуванням і гордим своїм знанням.
Я пригадав це, коли прочитав, що ЮНЕСКО започаткувала проект під назвою «Міжнародний рік мов корінних народів» (International Year of Indigenous Languages), який спрямовано на підвищення інформованості щодо мов, яким загрожує небезпека зникнення, щоб захистити їх як культурний спадок і пропагувати їх вивчення.
Згідно з інформацією проекту Endangered Languages Project, заснованого глобальним співтовариством лінгвістів, в світі існує приблизно 7 000 мов, і 40 відсотків з цих мов перебувають на різних рівнях небезпеки вимирання. За оцінками ЮНЕСКО приблизно 2 680 мов перебувають в небезпеці зникнення, що призводить до втрати культурних цінностей в локальних знаннях і історії.
Мови являють собою величезні сховища людських знань... Вони - каталоги рослин, тварин, комах, історій з життя, явищ природи, хвороб, соціальних парадигм, пісень, жартів, афоризмів, стратегій війни та миру, практик торгівлі та ведення перемовин.
Ми можемо легко назвати основні мови Середнього Сходу і Північної Африки. Імена менших мов являють собою тонші нитки в мовній тканині регіону, наприклад, серед інших, різновиди мови амазигів (берберської) і курдської, арамейської, вірменської, черкеської, мандейської.
Невелика кількість науковців у всьому світі підтримують ці мови, щоб вони не зникли, принаймні, не будучи записаними, задокументованими і дослідженими, чи то за допомогою традиційної філології, чи то сучасної лінгвістики.
Мова шехрі, також відома як джиббалі, – це мова, якою розмовляють передусім у віддаленому гірському регіоні провінції Дофар (назва «джиббалі» походить від арабського слова, яке означає гори). Це одна з невеликої кількості споріднених мов, якими розмовляють в південній частині Аравійського півострова і які відрізняються від арабської, і є майже повністю незрозумілими для носіїв цієї основної мови.
«Інтерактивний атлас мов світу, які перебувають в небезпеці» (Interactive Atlas of the World’s Languages in Danger) ЮНЕСКО визначає шехрі як одну з шести мов цієї групи. Іншими є батарі, харсусі, хобйот, мехрі і сокотрі (якою розмовляють на острові Сокотра). Невідомо, скільки людей розмовляють цими мовами, оскільки в Омані, як і в багатьох країнах в цьому регіоні, ніколи не проводився перепис населення, але експерти оцінюють кількість носіїв цих мов десятками тисяч. Як вважається, мовою батарі розмовляють всього 11 людей.
Разом ці мови називають сучасними південно-аравійськими мовами. Аарон Рубін (Aaron Rubin), професор лінгвістики з Університету штату Пенсільванія в США і автор граматики шехрі/джиббалі, пояснює, що сучасні південно-аравійські мови являють собою гілку групи семітських мов, які включать арабську і іврит.
«Якщо ви подивитесь на семітські мови як на родинне дерево, то побачите, що сучасні південно-аравійські мови відділилися від інших семітських мов дуже давно», – розповідає він. – «Структурно джиббалі має пряму схожість з іншими семітськими мовами. Але словник дуже відрізняється».
Словник шехрі представляє знання і досвід людей, які жили в сухому і гірському ландшафті і життєдіяльність яких була основана на вирощуванні великої рогатої худоби, кіз і верблюдів. Наприклад, мовою шехрі описуються традиційні навички розпізнавання відбитків ніг тварин.
Розвиток шехірі як окремої мови можна розглядати як результат відносної ізоляції географічної області, в якій розмовляють цією мовою: малонаселений, бездоріжній регіон в горах, далеко від морського узбережжя, де живе більшість оманців. На початку 1970-х років, коли султан Кабус бін Саїд, володар Оману, проводив консолідацію сучасної держави Оман, мовці шехірі в регіоні Дофар спочатку вели боротьбу, націлену на отримання власної незалежності.
Як пише Джанет Уотсон (Janet Watson), со-директор Центру зникаючих мов, культур і екосистем в Університеті Лідсу, Великобританія, «мови корінних народів віддзеркалюють тісний зв'язок між людьми і їх природнім середовищем проживання».
Починаючи з 2013 Уотсон очолює дослідницьку команду, яка проводить роботу з документації і створення архівів сучасних південно-аравійських мов.
У випадку шехрі ізоляція її мовців відображається в мові, в словах і виразах, що означають речі і досвід, які є особливими для їх ландшафту. Наприклад, існують слова шехрі для рослин і тварин, які можна знайти в цьому регіоні. Ця мова є записом унікальної людської екології. Мірою того, як занепадає екосистема, також занепадає і мова, якою розмовляють в ній.
«В шехрі є звуки, які, на нашу думку, існували в прамові, яку називають прото-семітською, але які були втрачені в арабській, івриті і амхарській (мові Ефіопії)», - говорить Аарон Рубін.
Шехрі була мовою, у якої не було письма, поки наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя вчені не почали документувати її. У шехрі є усна творчість, проте немає писемної чи друкованої літератури. Їй ніколи не навчали в школах, а економічна необхідність змушує мовців шехрі залишати гірські регіони Дофару, шукаючи можливостей на узбережжі. Батьки все менше хочуть навчати мові своїх дітей так, як колись навчали їх, а старші мовці, які краще володіють мовою, ніж молодь, вмирають.
Арамейська мова знаходиться в розколотому і розрідженому стані. І все ж вона була англійською свого часу, мовою, яка об’єднувала велику кількість різних народів в великому регіоні, ключем до життя за межами окремого села і для багатьох - ознакою вишуканості.
«Ситуація джиббалі є парадоксальною», - каже Халса аль-Агбарі (Khalsa al-Aghbari), професор лінгвістики в Університеті султана Кабуса в Омані, докторська дисертація якої була присвячена утворенню форм множини в цій мові. – «Молодь, яка розмовляє джиббалі, пишається тим, що знає мову, і пишається своїм спадком. Проте старші мовці бідкаються, що молоді люди не розмовляють цією мовою настільки вільно, як їх батьки».
Академічне дослідження шехрі і пов’язаних з нею мов продовжується на малому масштабі в Омані, Європі і Сполучених Штатах. Ефективну роботу на цю тему ще належить зробити, говорить Рубін.
«Мова розвивається», - каже він, і багато слів і виразів ще потрібно зібрати. – «Ви ніколи не можете закінчити вивчення мови. Мою граматику можна покращити, і також є необхідність в кращому розумінні фонетики, а також того, як працюють дієслова».
Давні кузени арабської і івриту, сучасні південно-аравійські мови можуть допомогти вченим поглибити власне розуміння Корану і Біблії, говорить Рубін.
«Є багато чого, що треба вивчити».
