Про чисті мови і брудні діалекти
В чому відмінність між мовою і діалектом? В популярному розумінні діалект розглядають як дещо «меншу» мову. Коли ми говоримо про діалект, то іноді маємо на увазі просто розмовну мову (без письма), а іноді – варіант стандартної мови, який хоча і походить на стандарт, також має свої власні незалежні елементи, які відрізняють його від стандартної мови. Насправді мова і діалект – непевні терміни.
Соціолінгвіст і вчений Макс Вайнрайх (Max Weinreich) колись сказав: «A shprach eez a deealekt mit an armee un flot», що означає «Мова — це діалект, у якого є армія і флот». В оригіналі речення було висловлено мовою ідиш, і в цьому полягає чудова іронія.
Ідиш виникла в дев’ятому сторіччі в центральній Європі, забезпечивши спільноту євреїв ашкеназі народною говіркою, яка мала переважно німецьку основу і увібрала елементи з давньоєврейської та арамейської мов (між іншим, ця остання була мовою Ісуса Христа). В цій мові також можна побачити вплив слов’янських мов (російської, польської, чеської, словацької, сербо-хорватської та інших) і сліди романських (іспанської, португальської та інших). Вона також може похвалитися досить обширною літературою.
Іронія ж полягає в тому, що багато хто залишається не впевненим щодо ступені лінгвістичної незалежності ідишу від мов, елементи яких вона увібрала. Кажуть, що ідиш насправді є неправильною німецькою і більше лінгвістичною мішаниною, ніж справжньою мовою. Іншими словами, згідно з однією точкою зору, сама ідиш є діалектом німецької мови!
«Мова кечуа з америндської макросім’ї використовується на території, яка простягається по землям південної Колумбії, Еквадору, Перу, Болівії, Чилі і Аргентини. Її історія нараховує 2000 років, вона була основною в імперії інків, і сьогодні використовується більшою кількістю людей (приблизно 8 мільйонами), ніж будь-яка інша мова корінних народів у всій Америці».
Насправді мова і діалект – непевні терміни, терміни, щодо використання яких в конкретних ситуаціях вчені мають труднощі. Протиріччя походить з того факту, що те, чому певний варіант мови стали розглядати «стандартом» і чому його варіанти понизили статусом до «діалекту», є продуктом історії і політики. Це мало пов’язано з якимись особливими ознаками так званої «стандартної» мови.
Стандартизація – це процес, за допомогою якого мову кодифікують, і це включає розвиток словників, форм мовлення, граматики і, можливо, літератури. Це включає досягнення домовленості між людьми і розробку «мови-моделі», моделі, яку люди прагнутимуть досягти, навіть якщо вони не досягли її в час її створення.
Стандартна англійська розвинулась по суті з мови (насправді – діалекту), яким розмовляли в Лондоні, куди з Вінчестера переїхав королівський двір після Нормандського завоювання в 1066 році. Це відбувалось органічним шляхом протягом декількох сторіч, і поступово стандартну англійську сприйняли як норму. Багато варіантів англійської мови, таких як кокні, скотс, йоркширський порівнюють зі стандартним і називають діалектами.
У випадку французької розвиток стандартної мови відбувався під керівництвом уряду. В 1635 році кардинал Ришельє, прем’єр-міністр короля Людовіка XIII, заснував Academie Francaise, Французьку академію. Протягом наступних декількох сторіч Академія стежила за створенням стандартної французької мови, попри те що багато її варіантів вперто відбивались від намагань провести стандартизацію з боку Аакадемії, аж до дев’ятнадцятого сторіччя, коли віки мовних реформ в поєднанні з залізною рукою наказаних урядом правил вживання мови таки перебороли старі діалекти. Так і з’явилась стандартна французька мова.
Серед найбільш цікавих спроб стандартизації була стандартизація турецької мови. Сучасну турецьку державу було створено 1922 року під проводом Мустафи Кемаля Ататюрка, який став її президентом. Ататюрк ініціював ряд політичних, правничих, релігійних, культурних, соціальних і економічних реформ, щоб перетворити нову Турецьку республіку на секулярну сучасну національну державу. Впровадження латинської абетки і очищення від іноземних слів були частиною програми модернізації Ататюрка.
Турецьке лінгвістичне товариство (TDK) було створено 1932 року, і однією з його завдань було ініціювання мовної реформи, яка полягала в заміні слів арабського і перського походження тюркськими еквівалентами. Завдяки забороні використання запозичених слів в пресі товариству вдалося видалити з турецької мови декілька сотень іншомовних слів. До мови було введено багато нових слів, створених з тюркських коренів. Рівним чином старі турецькі слова, які не були у вжитку протягом сторіч, повернули назад до активного вжитку. Таким чином нова турецька мова стала стандартом.
Через цю стрімку зміну мови старші і молодші люди в Туреччині почали відрізнятися за своїм словарним запасом. В той час як покоління, народжені до 1940-их років, були схильні використовувати старі терміни арабського і перського походження, молодші покоління використовують нові вирази. Сам Ататюрк в своїй довгій промові до Парламенту в 1927 році використовував стиль оттоманської турецької мови, який став незрозумілим слухачам пізніших часів, а отже її довелось «перекладати» сучасною турецькою мовою тричі: спочатку 1963 року, потім 1986 і востаннє в 1995 році.
На цей день Парагвай залишається єдиною країною в Америці, в якій більшість населення розмовляє однією корінною мовою – гуарані. Вона надійно захищена Конституцією, що офіційно надає їй статус, рівний з мовою європейських колонізаторів – іспанською. А на вулицях вона є джерелом національної гордості.
Подібним чином на Індійському субконтиненті санскритизовану мову гінді і персизовану мову урду «створили» на основі мови гіндустані, яка стала фундаментом обох мов. В XIX і на початку XX сторіч «гінді» ввели у вжиток індуські фанатики, які хотіли вичистити мову від мусульманських впливів. Засобом для втілення цієї мрії обрали гіндустані, якою розмовляли на базарах північної Індії, і вичистили її від арабських і перських слів, які замінили санскритськими еквівалентами. Це нове створіння стали підтримувати як стандартну мову гінді.
Інші споріднені мови, такі як майтхілі, бходжпурі, брадж і багато інших, чимало з яких мали багатовікову історію і обширні корпуси літератури, потім назвали «діалектами» гінді. Було зроблено фантастичне ствердження про те, що санскритизована гінді існувала в минулому до мусульманського вторгнення, і таким чином цю мову наділили історією, яка була нічим більшим ніж викраденням історій її «діалектів» і більш ніж багатою грою уяви.
Паралельно урду очистили від «забруднювальних» впливів гінді. Тюркським, арабським і персидським словам надавали перевагу перед словами з індійських мов, і прийнятна мова урду була створена багато в чому так само, як і прийнятна гінді. Обидві мови билися між собою за сприйняття і легітимність серед своєї цільової аудієнції і прагнули «чистоти» навіть попри те, що звичайні люди продовжували, і власне продовжують по цей день, використовувати те, що насправді правильно називати мовою «гіндустані», яку в Індії називають гінді, а в Пакистані – урду. Власне санскритизована гінді заявляє права на історію, яка фактично не належить їй, в той час як персизована урду, з іншого боку, обирає не дуже зосереджуватись на тій історії, а замість цього покладається на своїх перських і арабських попередників.
Повертаючись до ідиш, її нижчий статус було підтверджено, коли в державі Ізраїль, проігнорувавши її, в якості державної вирішили обрати класичну єврейську мову. Коли Ізраїль створили в 1948 році, ідиш насправді досяг успіху серед членів армії і флоту, проте цій мові бракувало «божественності», яка була у мови єврейських священних книг – давньоєврейської. Давньоєврейська мова, яка під час прийняття цього рішення насправді була мертвою, потім зазнала дивовижного перетворення і тепер є широко вживаною мовою в Ізраїлі. Це єдиний випадок, коли мертву мову було повністю відроджено.
Таким чином, стандартна мова є продуктом багатьох факторів. В загальному сприйнятті вона має священний статус. В реальності ж цей статус є чисто випадковим. Армії, академії, рука Бога й інші чинники є тим, що підіймає скромні діалекти на запаморочливі висоти «стандартного» статусу.
