Мова гуарані стає новою гордістю Парагваю
Незважаючи на дуже поширене використання мови гуарані – Парагвай є єдиною країною в Америці, в якій більшість населення розмовляє тубільною мовою – її довгий час вважали допустимою для використання на вулицях та в домівках, але неприйнятною у владних кабінетах. Століття утисків зробили гуарані мовою другого сорту в головах багатьох парагвайців, і зараз офіційні службовці та інтелектуали працюють над створенням позитивного іміджу мови, намагаючись змінити ставлення людей шляхом заохочення її використання в офіційних колах.
Коли вона була ученицею в Парагваї, вчителі змушували її ставати на коліна в класі на гострі гранули солі і кукурудзи на цілий ранок – як покарання за спілкування своєю рідною мовою, гуарані.
«Мене змушували робити це перед моїми друзями, так щоб вони наочно бачили, що відбувається з людьми, які розмовляють цією мовою», – розповідає Порфірія Оррего Інберніцці (Porfiria Orrego Invernizzi), 67-річна мовна активістка.
Інших учнів за спілкування тубільною мовою позбавляли води та їжі на цілий день, змушували носити підгузки в класі, щоб принизити, або просто били. Подібне поводження існувало в парагвайських школах протягом більшої частини історії країни, аж до падіння диктатора Альфредо Стресснера, чиє 35-річне правління завершилось 1989 року.
«Це була форма відкритих утисків», – говорить Давід Галеано Олівера (David Galeano Olivera), голова Ліцею мови і культури гуарані, який підвищує рівень знання серед вчителів.
Незважаючи на її поширене використання – Парагвай є єдиною країною в Америці, в якій більшість населення розмовляє тубільною мовою – гуарані довго вважали допустимою для використання на вулицях та в домівках, але неприйнятною у владних кабінетах.
Але зараз офіційні службовці та інтелектуали в Парагваї працюють над поширенням позитивного іміджу мови гуарані, в спробі поставити її на один рівень із іспанською, згідно із положенням Конституції 1992 року.
Це виявилось важкою працею. Століття утисків зробили гуарані мовою другого сорту в головах багатьох парагвайців. Іспанська є панівною мовою в урядових міністерствах, судах, засобах масової інформації, літературі, школах і серед професіоналів.
«Існує тавро, упередження щодо гуарані», – пояснює Ладіслаа Алькараз (Ladislaa Alcaraz), урядовий міністр мовної політики. – «Вона асоціюється із бідністю, сільським життям, неуцтвом, з неосвіченими людьми».
Втім, спроба зробити загальну освіту двомовною стикнулася із спротивом з неочікуваного боку: від батьків, які виросли, розмовляючи мовою гуарані.
Мова хакару в наш час є настільки рідкісною, що нею розмовляють лише 580 людей в трьох селах, розкиданих по скелястій долині в передгір'ях Анд понад Лімою. Цією мовою колись розмовляли в великій імперії Варі, попередниці імперії Інків. Тепер уряд Перу запровадив спеціальну програму задля її збереження.
Багато хто досі підтримує негативні стереотипи щодо своєї мови і відмовляється від того, щоб їхніх дітей навчали мовою гуарані, з її високими, назальними і гортанними звуками. Вони кажуть, що більша увага до іспанської або іноземної мови зробила б їхніх дітей більш конкурентоздатними на ринку праці.
«Батьки говорять: «Вдома ми розмовляємо гуарані, тому в школі, куди вони ходять, я хочу, щоб вони вчили іспанську», – розповідає Ненсі Бенітез (Nancy Benítez), спеціаліст з учбових програм в Міністерстві освіти. – «Вони кажуть: «Нехай інші діти вчать її. Але не мої».
Уряд сподівається змінити ставлення людей до гуарані шляхом заохочення її використання в офіційних колах. Міністерству мовної політики, створеному 2011 року, було поставлено завдання нормалізувати гуарані і поширювати її використання в уряді, включаючи законодавчі органи і суди. Чиновників судової влади навчають гуарані, і парагвайці тепер мають право на суд іспанською або гуарані. В 2017 році міністерство відкрило підрозділи в кожній урядовій установі, в якій письмове спілкування з населенням мовою гуарані становить менше 1 відсотка, щоб покращувати знання гуарані державними службовцями.
«Це питання прав людини», – говорить пан Алькараз. – «Люди, які використовують гуарані, заслуговують, щоб і до них зверталися гуарані».
Зусилля підвищити рівень гуарані отримали підтримку в 2014 році, коли парламент Меркосур, регіонального економічного союзу, затвердив її як одну з офіційних робочих мов.
Все це повільно втілює результат рішення зробити Парагвай офіційно двомовним, викладеного в його післядиктаторській Конституції, яка надала гуарані і іспанській легальну рівність. Намір полягав в тому, щоб надати історично маргіналізованій частині населення доступ до основних урядових послуг, судової системи і медичного забезпечення.
Вміння говорити тільки мовою гуарані «є значним фактором, що сприяє нерівності», говорить Ендрю Ніксон (Andrew Nickson), експерт з парагвайської політики розвитку в Університеті Бірмінгема в Британії. Він додає. що коли справа доходить до того, щоб щось висловити із різних питань, одномовні носії гуарані або ті, хто погано знає іспанську, «побоюються, що з них будуть кепкувати, тому вважають за краще тримати голову опущеною, а рот закритим».
Більшість з тих, хто не говорить іспанською, або говорить погано, живуть в сільській місцевості. Третина парагвайців вдома схильні використовувати тільки гуарані. Але ця цифра зростає вдвічі до майже двох третин, якщо виключити міські райони.
Зусилля з підвищення іміджу мови гуарані і розширення її присутності мають помітний ефект. Сьогодні все більшій кількості новонароджених і підприємств дають імена мовою гуарані. Текст гуарані можна побачити на білбордах і знаках в столиці, Асунсьйоні. Її музика більше не обмежена лише народними піснями; співаки все більше записують цією мовою пісні в жанрах метал, рок і реп. Обсяг мережевого вмісту на гуарані також незмінно зростає. Vikipetâ, версія Вікіпедії мовою гуарані, щомісячно має 220 000 відвідувачів.
«Ми вириваємось із огорожі», – говорить Сюзі Дельгадо (Susy Delgado), яка в 2017 році виграла національну літературну премію за свою роботу мовою гуарані. – «Не так швидко, як ми би хотіли, але ми вириваємось».
Проте зусилля вивести гуарані на один рівень з іспанською «пливуть проти течії», говорить Шоу Н. Джіан (Shaw N. Gynan), лінгвіст з Університету Західного Вашингтона, який робив докладне дослідження стосовно гуарані.
На цей день Парагвай залишається єдиною країною в Америці, в якій більшість населення розмовляє однією корінною мовою – гуарані. Вона надійно захищена Конституцією, що офіційно надає їй статус, рівний з мовою європейських колонізаторів – іспанською. А на вулицях вона є джерелом національної гордості.
«Вона в небезпеці», – вважає він. – «І це не має стосунку до державної політики».
Посилення урбанізації, зумовлене розвитком великих фермерських господарств, що змушує людей залишати села, зменшує одномовну базу гуарані. Окрім цього, програма двомовної освіти страждає від недофінансування і не досягла багатьох сільських районів Парагваю, де мовців гуарані все ще навчають іспанською, що призводить до того, що вони залишають рідну мову.
Частина проблеми полягає в тому, що мова гуарані, яку вивчають в школах, є формальною і дещо анахронічною версією, в порівнянні з розмовною, якою говорять на вулицях.
«В гуарані, яку діти вчать в школі, є щось штучне; це не та мова, яку використовують на вулиці», – пояснює пані Бенітез. – «Це не та мова, яку арбітр використовує під час футбольного матчу. Це не та гуарані, якою ви будете розмовляти з продавцем».
Не існує стандартизованої письмової форми гуарані, і точаться жорсткі дебати щодо того, як має виглядати офіційна версія. Академія мови гуарані (Guarani Ñe’ẽ Rerekuapavẽ), створена в 2012 році, розділена на тих, хто надає перевагу біднішій версії мови, в якій слова, позичені з іспанської, заміняють старими словами гуарані, і на тих, хто вважає, що це має бути версія із великим впливом іспанської, знана як йопара, якою розмовляють на вулиці.
Втім для щонайменше однієї групи парагвайців знання гуарані стало важливим фактором у їх діяльності – це політики.
В нещодавньому минулому нездатність говорити рідною мовою Парагваю не була бар’єром для тих, хто хотів отримати владу або зберегти її. Будучи диктатором, Стресснер не зробив жодного звернення мовою гуарані (хоча його дружина володіла нею, а він нагороджував носіїв гуарані із сільської місцевості землею за їхню лояльність до його режиму).
Але зараз виборців заохочують перевіряти, чи кандидати володіють мовою, а ті, хто її не знають, стикаються із кепкуванням в соціальних мережах. Нещодавно політиком, який відчув це на собі, став Сантіяго Пенья (Santiago Peña), близький соратник тодішнього президента Орасіо Картеса (Horacio Cartes).
Результатом, який здивував багатьох, пан Пенья не зміг забезпечити собі номінацію на президентські вибори в 2018, програвши праймеріз правлячої партії Колорадо майбутньому президенту Маріо Абдо (Mario Abdo). Однією з причин поразки Пенья став імідж представника еліти, створений його опонентами, чому великою мірою сприяла його нездатність говорити гуарані, – на що під час кампанії не забарився вказати Абдо. Під натиском електорату Пенья пройшов швидкий мовний курс, проте цього виявилось недостатньо, щоб схилити терези голосів на свій бік.
«Такого раніше не було», – говорить Марія Глорія Перрейра (Maria Gloria Pereira), політик і колишня голова управління учбових програм в Міністерстві освіти. – «Політики відчувають цей тиск, адже тепер вони знають, що той, хто не розмовляє народною мовою, є далеким від народу».
