Чи застосовує Каталонія школи як політичну зброю?

Для українського читача стаття з американського журналу «The Atlantic», в якій розглядається зв'язок мови і націоналізму в контексті нещодавніх спроб Каталонії отримати незалежність від Іспанії, є цікавою не очевидними паралелями затвердження або ж, навпаки, вихолощення національної ідентичності через мовну політику в освіті чи багаторічними спробами одного народу позбутися "братських" обіймів іншого. Вона цікава тим, що, як показують останні абзаци статті, навіть виправдані, але поспішні дії гарячкуватих тягнибоків і фаріонів призводять до того, що для іноземного спостерігача зовнішня агресія Росії виглядає як внутрішнє повстання російськомовних сепаратистів, що становлять «більшість населення Східної України».

Світлина: https://thevotingnews.com/why-the-european-unions-hands-are-tied-over-catalonia-the-conversation/

В 1983 році парламент Каталонії затвердив закон, який мав допомогти регіону захистити свою ідентичність і свою автономію відносно решти Іспанії. Він зробив каталанську офіційною мовою регіону – це після того, як ця мова була під забороною протягом чотирьох десятиліть під час диктатури Франко, який помер в 1975. Словами звіту Міністерства культури Каталонії, ця політика «створювала основи, на яких населення Каталонії стало б одним єдиним народом, вільним від динаміки розрізнення за мовою».

В доповнення до засобів масової інформації, школи також мали стати ключовим засобом розповсюдження каталанської мови. Закон 1983 року вимагав, щоб суспільні школи в регіоні використовували каталанську (романську мову, подібну до іспанської, якою сьогодні розмовляють приблизно 9 мільйонів людей) як основну мову навчання. Ці й інші політичні засоби мали на меті відновити каталанську ідентичність, яку намагався знищити Франко. І тепер, коли Мадрид призупинив автономію Каталонії після суперечливої декларації незалежності регіону, вчені стверджують, що святенність каталанської ідентичності є ключовою для розуміння найбільш серйозної конституційної кризи Іспанії після кінця режиму Франко. Тим часом регіон, лідери якого домагалися повної незалежності від Іспанії, опинився позбавленим, принаймні тимчасово, повноважень, якими  він володів, включно з контролем над системою освіти.

Іспанські націоналісти засудили каталаномовну освіту як зловісну силу, що підбурює сепаратистські настрої. Проте питання мови і ідентичності є набагато більш складним, ніж історія застосування Каталонією своїх навчальних класів для заохочення єдності.

* * *

В Іспанії мови меншин, такі як каталанська (якою розмовляють приблизно 17 відсотків населення країни), галісійська (7 відсотків) і баскська (2 відсотки) відомі як lenguas propias, їх «власні мови». Позначення lengua propia «передає цей погляд цінності мови більш як особистої і конкретної, ніж як публічної і загальної», пояснює антрополог Кетрін Вулард (Kathryn Woolard) з Каліфорнійського Університету в Сан-Дієго в своїй датованій 2005 роком статті про каталонську ідентичність.

Так звані «мови меншин» грають певну роль в ідентичності спільнот у всьому світі - від канадських гаельців в Новій Скотії до племені Вайуу в Колумбії і мовців піджину на Гавайях. Іноді ця роль є явно політичною. Школи часто застосовують як засіб підтримки і просування мови меншини, як це було в Окланді, штат Каліфорнія, один з районів якого в кінці 90-х прийняв тепер вже не діючу постанову, яка офіційно визнавала афро-американську народну говірку, або ебонікс, як основну мову чорношкірих учнів. І якщо мова може бути знаряддям посилення солідарності, вона може, говорячи словами дослідження «Політичні і мовні ідентичності в етнічному конфлікті» (Political and Linguistic Identities in an Ethnic Conflict), проведеного 2016 року, так само ефективно слугувати в якості «потужного знаряддя соціальної дискримінації».

Переваження англійської мови несе з собою супровідний погляд на Європу як в плані стереотипів, так і в плані значущості (або її відсутності) для англо-саксонського світу. Це часто ставить європейські підприємства і країни у вельми невигідне становище, про яке вони майже не мають уяви і з якого ледве намагаються вийти. Але це також є недоліком і для підприємців в англомовному світі, які, певно, не усвідомлюють, що вони отримують скорочену картину щодо інновацій в Європі.

«Англомовне упередження щодо інновацій»

Центральний уряд Іспанії в Мадриді міг діяти за цією логікою, переслідуючи інтереси або підтримання єдності Іспанії, або ж придушення каталонського націоналізму, в залежності від того, на чиєму ви боці. В 2013 Міністерство освіти, культури і спорту Іспанії запропонувало суперечливу реформу освіти, спрямовану на автономні регіони країни, яка включала в себе зміни до «мовної моделі» шкіл. Нова політика вихолощувала каталонський закон про мову в освіті, затверджуючи, щоб школи проводили деяке навчання кастильською, тобто «стандартною» іспанською, мовою, і вимагаючи, щоб регіональна адміністрація оплачувала окреме навчання учня, якщо той просив надавати йому освіту тільки іспанською. Потім, в 2015, Верховний Суд Іспанії прийняв рішення про те, що щонайменше 25 відсотків навчання в школах Каталонії мали проводитись іспанською мовою, і що предмети, яких навчають мовою більшості, мають включати головні академічні дисципліни.

Ці правила можна представити як міри освітньої рівності, призначені для того, щоб гарантувати іспаномовним учням в Каталонії можливість навчатися мовою, яку вони розуміють краще. І дійсно, урядовий перепис, проведений в 2013, показав, що 36 відсотків населення Каталонії віком від 15 років вказали каталанську мовою, з якою вони себе ідентифікують, в порівнянні з 48 відсотками, які сказали, що такою є кастильська іспанська.

Проте деінде дискусія про каталонські школи мала інший підтекст. Іспанський парламент нещодавно розглядав пропозицію, націлену на викорінення «ідеологічної обробки» і «націоналістичної ненависті» в каталонських школах. І Міністерство Освіти в Мадриді з вересня направило два повідомлення каталонському уряду з вимогою розібратися з гаданими епізодами ідеологічної обробки в школах, з посиланням на десятки випадків. Ці хвилювання в основному зосереджуються на таких речах як навчальні програми і вчительська пропаганда, проте деякі спостерігачі припускають, що ці тривоги неможливо відділити від того факту, що мовна ідентичність є наріжним каменем освіти в Каталонії. В інтерв’ю «El Mundo» Хорді Канталлопс (Jordi Cantallops), інспектор освіти в Барселоні, стверджував, що ідеологічна обробка в школах відбувається великою мірою через програму мовного занурювання. «Протягом десятиріч заохочувалась ідея виняткової ідентичності, Каталонізація, з мовним зануренням, або скоріше мовним примусом, до каталанської як єдиної мови розмови і спілкування в центрі», - написав він іспанською.

«Каталонія має сумнівну честь бути єдиним місцем в Західному світі, де більшість населення навіть не має можливості вибору віддати своїх дітей до школи, в яких навчання відбувається їх рідною іспанською мовою», - написав в редакторській анти-сепаратистській колонці «Al Jazeera» журналіст і професор політичних наук Університету Барселони Начо Мартін Бланко (Nacho Martin Blanco). В іспанській Країні Басків, наприклад, батькам дозволяють обирати мову, якою навчатимуть їх дітей.

Втім нещодавня робоча доповідь політичних вчених Маттіа Гуіді (Mattia Guidi) і Яніса Караганіса (Yannis Karagiannis) показала помірну, хоча і обмежену, кореляцію між мовною ідентичністю і політичними поглядами, на основі вуличного опитування приблизно 1000 дорослих каталонців в 2013 році. Наприклад, шістдесят відсотків мовців каталанської в Барселоні підтримали відділення від Іспанії, тоді як 17 відсотків з них були проти; аналогічно, 62 відсотки іспаномовних відкинули відділення, а 9 відсотків підтримали його.

На цей день Парагвай залишається єдиною країною в Америці, в якій більшість населення розмовляє однією корінною мовою – гуарані. Вона надійно захищена Конституцією, що офіційно надає їй статус, рівний з мовою європейських колонізаторів – іспанською.

«Гуарані: мова з унікальною витривалістю»

Можливо, для формування політичних поглядів дітей більш важливими, ніж мовна політика загальноосвітніх шкіл, є політичні погляди їх батьків. Як написала в 2015 в своїй статті політолог з Єльського університету Марія Хосе Йєрро (María José Hierro), яка досліджувала національну ідентичність в багатонаціональних контекстах, чим більш про-каталонськи орієнтованими відчували себе матері, тим менше була ймовірність, що їх діти ідентифікуватимуть себе в першу чергу іспанцями. З урахуванням значної пов’язаної з місцем проживання соціо-економічної і етнічної сегрегації, Йєрро віднайшла, що також суттєвий вплив на політичні погляди молоді має те, де живе людина: наприклад, діти, які живуть по сусідству з великою кількістю мігрантів, з меншою ймовірністю ідентифікують себе як «більше каталонці, ніж іспанці» або як «лише каталонці». Більше того, батьки можуть направляти своїх дітей в більш чи менш каталонсько-орієнтоване середовище навчання, наприклад, відсилаючи їх в школу в іншому районі або обираючи приватну чи державно-приватну школу.

«Мені важко повірити, що це [система освіти в Каталонії] буде сьогодні мати вплив на відчуття політичної ідентифікації людей», – говорить Йєрро, яка походить з міста Саламанка, що в регіоні Леон і Кастилія, і яка в шлюбі з каталонцем. Вона пов’язує настрої до відділення Каталонії від Іспанії останніх років не зі школами, а зі зростаючою ворожнечею між різними політичними фракціями в країні.

Деякі данні свідчать про те, що незважаючи на послідовні перемоги референдуму з незалежності і голосування про незалежність в парламенті, настрої до відділення дещо впали в місяці перед референдумом. І дійсно, вчені і каталонці палко заперечували автору можливість того, що мова слугувала політичною силою розділення, і те, що школи регіону закріплюють сепаратистські настрої. Зрештою, каталаномовна освіта існувала роками, а безпосереднє виникнення поточної політичної кризи, скоріш за все, бере початок тільки декілька років тому, коли в 2015 році на регіональних виборах перемогли сепаратистські партії, які обіцяли нову боротьбу за незалежність. Каталонія є відносно заможною, і це один з найбільш космополітичних регіонів Іспанії. Мешканці, яки народились за кордоном, складають 14 відсотків населення регіону – і це додатково до жителів, які мігрували або є нащадками жителів з інших регіонів Іспанії. Фактично кожен в Каталонії (98 відсотків) володіє кастильською іспанською, в той час як дані перепису 2011 року показують, що менше трьох чвертей жителів можуть розмовляти, і трохи менше половини писати, каталанською.

Роберт, 33-річний мешканець Барселони, батько якого каталонець, а мати походить з іншого регіону на півночі Іспанії, каже, що він і члени його родини спілкуються і каталанською, і іспанською; він вживає першу в спілкуванні з батьком, а останню – з матір’ю, застосовуючи подібний підхід в соціальних ситуаціях, в залежності від переважної мови свого співрозмовника. На запитання щодо своєї ідентифікації він відповідає: «Я вважаю себе в першу чергу людиною походженням з Барселони. В мене каталонська ідентичність, і в мене іспанська ідентичність. В мене немає якоїсь внутрішньої суперечки… До останнього часу я не вважав таку ідентичність проблемою». (Роберт, який працює в Боготі в Колумбі попросив не вказувати його прізвище, тому що його робота вимагає від нього бути політично нейтральним).

Каталонську освітню політику «іспанські націоналісти атакують і будуть атакувати знову і знову, тавруючи як тоталітарну практику», – говорить історик Енрік Уселай-Да Кал (Enric Ucelay-Da Cal) з Барселони. – «Проте це велике перебільшення». За словами Уселай-Да Кала, який був народжений в США іспанськими батьками (хоча не каталонцями) і зараз викладає сучасну історію Іспанії в Університеті Пумпеу Фабра в Барселоні, за більш ніж 30-річне існування цієї політики Міністерство освіти отримало дуже мало скарг від родин, які просили, щоб навчання відбувалось іспанською мовою.

«Люди мого віку, яки навчались в часи режиму Франко, нас повністю накачали інформацією, яка заохочувала національну свідомість», - говорить Уселай-Да Кал, зазначаючи, що не має точки зору щодо відділення. – «І ми не виросли такими; ми зрештою відторгли режим Франко».

Роберт, який відвідував escuela concertada, державну школу під приватним управлінням, розділяє подібні думки.

В 1999 році мірандська стала другою офіційною мовою Португалії завдяки регіональному лобіюванню і одному юристу, який був зацікавлений у справі... це ознака, яка практично відкинула всі зневажливі закиди про те, що мірандська є діалектом португальської.

«Мірандська мова: нею розмовляють лише в Португалії - і тільки там»

«Мова взагалі не була проблемою; вона не була навіть в десятці турбот для вчителів або учнів», - говорить він. – «Лише ті люди, які не навчались [в Каталонії], лише ті люди, які не живуть тут, і лише ті люди, які живуть тут, але мають політичні мотиви, говорять що в школах існує «ідеологічна обробка». На його думку, проблемою це стає тільки коли існує поширений рух за незалежність: «Якщо ви регіон, в якому є дві офіційні мови, то ви не можете вчити тільки іспанською, бо тоді зникне каталанська». Подібні побоювання щодо зникнення мови часто полягають в основі програм, які просувають освіту із мовним зануренням і в інших місцях.

Жоан Фаус (Joan Faus), 30-річний журналіст з Барселони, вважає, що мовну різноманітність каталонців не варто застосовувати для просування політичних цілей: «Мова має бути одним, а політика – іншим», – говорить він.

В нещодавні колонці, яка закликає іспанців, налаштованих проти від’єднання Каталонії, не робити з каталонських шкіл цапа відпущення за останній конфлікт, Луїс Орріолс (Lluís Orriols), професор політичних наук в Університеті Карлоса III в Мадриді, визнає, пишучи іспанською мовою: «Немає сумніву, що освіта завжди була важливим інструментом в руках Держав, щоб поширювати національну ідентичність серед громадян. Проте дані, здається, не підтримують тезис про те, що втручання в каталанську освіту являє собою ефективне рішення для розрідження руху за незалежність».

На думку Орріолса, те, що виглядає як хвиля широкої народної підтримки ідеї про відділення в Каталонії, насправді пояснюється величезною кількістю факторів, включно з економічною кризою, яка роками переслідувала Іспанію і, як вважають каталонці, непропорційно негативно вплинула на них. І навіть при цьому зовсім не очевидно, що відділення є дуже популярним серед каталонців. Опитування, які вимірюють думку жителів щодо незалежності, більш-менш показали, що серед них її підтримують менше половини, а референдум, на якому проголосували за незалежність, мав явку лише 43 відсотки.

Зрештою, мова менше політизувала це питання, ніж фанатики політизували мову. Більш драматичний варіант цього відбувається в Україні, де, незважаючи на перемир’я 2015 року, розгортається конфлікт між урядом і проросійськими сепаратистами. Одним з перших законів, прийнятих новосформованим українським парламентом після того, як народні демонстрації вигнали проросійського президента з Києва в 2014, було скасування офіційного статусу російської мови – небезпечний крок, який «змішав політичні процеси з етнічною, мовною ідентичністю», за словами мовознавця Університету штату Каліфорнія в Сан-Франциско Анастасії Смирнової, яка походить з України і є соавтором дослідження мови як знаряддя солідарності і поділу. (Значна більшість населення в Східній Україні визначає російську як свою мову).

«Те, що розпочалося як рух за демократію в Україні може завершитись як етнічний конфлікт», – говорить вона. – «Хоча здається, що існує психологічна схильність частини різноманітних соціальних груп робити акцент на мові при визначенні своєї групової ідентичності, політичні рухи легко використовують такі психологічні схильності і загострюють їх в напрямках, які не обов’язково співпадають зі справжніми мовними поділами».

Відповідаючи на запитання, що все це може значити для Іспанії, Йєрро, політичний дослідник з Єлю, відповідає, що не є оптимісткою.

«Я дуже засмучена», – говорить вона. – «Ми всі пов’язані. У нас у всіх є багато друзів з одного й іншого боку, проте коли ви розмовляєте з ними, вони, здається, не співпереживають тому, що ви бачили або пережили, або відчуваєте стосовно конфлікту, і потім це стає дуже особистим і дуже шкідливим… І ще існує розчарування і злість на неспроможність політиків вирішити ситуацію і повернути нас туди, де ми були раніше. Ми всі розділені, але ж ми такими не були...»

Джерело: The Atlantic
Ліцензія: copyright ©

Інші статті

Мови в кібернетичну епоху
Технології можуть допомогти врятувати малі мови, або можуть допомогти вбити їх. >>>
Люксембурзька - мала мова великого князівства
Особливе місце для люксембурзької: місцева мова Великого князівства переживає ренесанс, і уряд поспішає скористатись цим >>>
Про чисті мови і брудні діалекти
Те, чому певний варіант мови стали розглядати стандартом, а його варіанти понизили статусом до «діалекту», є продуктом історії і політики. >>>
Ретороманська - справжня швейцарська мова
Незважаючи на свій cтатус офіційної, зв'язок з Римською імперією і унікальну культуру, ретороманська мова повільно вмирає. >>>
Еускара, мова басків, - найзагадковіша мова Європи
Баскська мова - привід гордості народу басків. Приблизно 700 000 з них, або 35% баскійського населення, розмовляють нею в наш час. >>>
Ступені збереженості мов: класифікація убезпечених і зникаючих мов
Американський філолог Майкл Краус пропонує класифікацію мов за ступенем їх збереженості >>>
Дональд Трамп, Великий мур і іспанська мова
Завдяки Дональду Трампу іспанська мова в Сполучених Штатах несподівано може стати знаряддям непокори. >>>
Хакару: програма захисту зникаючої мови в Перу
Колись в Перу було 84 мови, сьогодні - 47. Після іспанської найвживанішою є кечуа - мова інків. Інші мови постають перед загрозою зникнення. >>>
Збереження мов корінних народів Арктики
Північні мови демонструють унікальний зв'язок із середовищем. Існує причина, чому один з діалектів саамської мови має 318 слів для снігу. >>>
Маньчжурська мова: колишня мова імперії Цін у бортьбі за виживання
Попри зусилля влади в Китаї мову сібо спіткала спільна доля багатьох мов світу: зменшення кількості мовців і перспектива зникнення. >>>