Мова ака-карі із сім’ї андаманських мов втратила останнього носія
Останній мовець ака-карі (чаріар), жінка на ім’я Лічо, померла від туберкульозу і серцевої хвороби 4 квітня в Порт-Блер на Андаманських островах, що в Бенгальській затоці, повідомляє The Scientific American. Андаманські мови - шоста мовна сім’я Індії, разом з індоарійською, дравідійською, тібето-бірманською, австроазійською і тай-кадайською.
Популяційні генетики вважають, що жителі Андаманських островів походять від однієї з основоположних популяцій сучасних людей, яка мігрувала з Африки приблизно 60000 років тому і заселила Південну Азію, Південно-Східну Азію, Нову Гвінею і Австралію. Протягом десятків тисяч років вони захищали себе від хвороб й інших небезпек, які могли б принести чужинці, вбиваючи будь-кого, хто висаджувався на їхні береги.
Приблизно 8000 великих андаманців жили на Великому Андамані, основному архіпелазі Андаманських островів, практично без контакту із зовнішнім світом аж до 1858 року, коли британці силою створили виправничу колонію в Порт-Блер. Колонізатори привезли із собою збудників різноманітних хвороб, до яких у до того ізольованих мисливців і збирачів не було імунитету. До 1960 року, коли народилася Лічо, сифіліс та інші захворювання зменшили кількість великих андаманців всього лише до 19 людей, які розмовляли на суміші мов бо, кора, чаріар і йерева. Троє літніх великих андаманців, які ще живі, є носіями мови йерева; молодші надають перевагу гінді, яким розмовляє основна частина населення, що має індійське населення.
Острів Нова Гвінея є домівкою для більш ніж 1000 мов (біля 800 в Папуа-Новій Гвінеї та 200 в індонезійській провінції Папуа), проте більшість з них має менше 1000 носіїв, зазвичай сконцентрованих навколо одного села або групи невеличких поселень.
Архіпелаг є домівкою ще для приблизно 670 людей народів онге і джарава; їх мови іноді відносять до окремої південно-андаманської сім'ї (джарава-онге). Схожою мовою, ймовірно, розмовляють ще приблизно 50 жителів Північного Сентинельського острову, які в 2018 році отримали сумну славу, вбивши американського місіонера, що приїхав «рятувати їхні душі».
Структура великих андаманських мов не схожа на структуру мов будь-яких інших сімей і грунтується на антропоцентричному баченні світу. Тіло людини є головною моделлю для вираження концепцій орієнтації у просторі, категорій і зв’язків між об’єктами, діями і явищами. Тіло розділено на сім зон, кожну з яких позначено абстрактним символом, який приєднується до іменників, дієслів, прикметників та інших частин мови для утворення різних значень.
Так, наприклад, приставка er- означає зовнішню частину тіла, в той час як e- означає внутрішню. Таким чином, коли er- приєднується до слова bungoi (краса), то це дає erbungoi, що означає зовнішню красу; тоді як ebungoi означає внутрішню красу. Ці пов’язані з тілом маркери проходять через всі категорії граматики великих андаманських мов, що є унікальною ознакою цієї мовної сім’ї. Ця система, ймовірно, виникла в доісторичні часи, коли людські істоти формували концепції світу за допомогою своїх тіл, і це може допомогти пролити світло на ранні етапи еволюції мови.
На жаль, стрімке зникнення носіїв цих мов робить подальші дослідження все більш складними. Ситуація значно погіршилась через пандемію коронавірусу COVID-19, який не обійшов стороною і Андаманські острови. Носіями великих андаманських мов на цей час залишаються лише три людини; всі вони мають вік понад 50 років і страждають від різних недугів, через що загроза наглої смерті безпосередньо нависає не лише над ними чи навіть їхніми, але і над цілою мовною сім’єю.
